Музей українського народного декоративного мистецтва = Museum of Ukrainian Folk Decorative Art : альбом / упоряд. Л. С. Білоус, І. І. Бекетова, А. В. Гассанова ; наук. ред. Л. С. Білоус ; кер. проекту і авт. вступ. сл. А. Ф. Вялець. – К. : Мистецтво, 2009. – 351 с. : ілюстр. – Текст парал. укр, англ. ; рез. парал. рос., фр.

Музей українського народного декоративного мистецтва – один з найвизначніших музеїв України. Його фонд нараховує понад 70 тисяч художніх творів традиційного народного та професійного декоративного мистецтва усіх регіонів України.

Видання розповідає про колекцію музею, представлену творами декоративного розпису, писанкарства, народного одягу, вишивки і ткацтва, кераміки, художнього скла, різьблення та розпису по дереву і кістці тощо.

До золотого фонду зібрання належать колекції порохівниць XVII-XIX ст., золототканих шовкових поясів XVII-XVIII ст., українських килимів XVIII-XX ст.

Мистецтво гончарства репрезентується різноманітними творами. Це мальований посуд, кахлі, миски, фігурний посуд у вигляді звірів («баранці»), керамічні ляльки.

Наявність лісових масивів завжди сприяла розвитку художньої обробки дерева у нашій країні. Окрасою колекції є твори, виготовлені в західних регіонах України. Гуцульські майстри виробили власний художній стиль – площинну різьбу, яку поєднували з іншими техніками. У музеї зберігається цінна збірка хрестів з деревини різних порід. (фото № 1)

Понад тисячу творів XVIII-XX ст. налічує колекція килимів різних регіонів України. Раритетною пам’яткою є килим з поховання гетьмана Данила Апостола (1734 р.) у с. Великі Сорочинці Полтавської області.

У музеї широко представлений один з найдавніших і найпоширеніших видів народного мистецтва – вишивка. Значну частину колекції становлять гаптовані шовковими, золотими і срібними нитками предмети літургійного призначення та фрагменти богослужбового облачення XVII-XIX ст. (фото № 2)
У колекції зберігаються і вишиті шовковими та металевими нитками предмети побуту і деталі одягу, старовинна вишивка кольоровим бісером. Найбільшу частину зібрання становлять українські вишиті рушники, жіночі й чоловічі сорочки, інші предмети народного одягу.

100-літню історію налічує українська писанка – орнаментальне яйце до свята Христового Воскресіння (фото № 3). Крім народних писанок, виготовлених із курячого яйця та розписаних за допомогою воску, у збірці музею є дерев’яні гуцульські писанки, інкрустовані металом і бісером, великодні яйця Києво-Межигірської фаянсової фабрики, страусині яйця з релігійними сюжетами.

Українське народне малярство XIII-XX століть : альбом / авт.-упоряд. В. І. Свєнціцька, В. П. Откович. – К. : Мистецтво, 1991. – 302 с. : ілюстр. – (Світ очима народних митців). – Рез. парал. укр., рос., нім.

Народна художня творчість – містке поняття, у якому закладено органічний і тісний зв’язок із життям народу. Світ народних художників – це особливий світ, відтворений у яскравих образах.

Альбом ілюструє українське народне малярство з давнини до сьогодення. У ньому представлено близько 180 репродукцій ікон, малюнків і декоративних розписів українських народних художників, серед яких – відомі майстрині народного малярства – Марія Приймаченко, Катерина Білокур, Ганна Собачко-Шостак, Надія Білокінь, Єлизавета Миронова. Основу композиції картин майстринь становить мальовничий світ квітів і птахів, сповнений вишуканої гармонії барв та поетичності. Стилізовані рослинні мотиви з зображенням птахів і тварин, а також людей, створюють оригінальні композиції, що взяті з багатого українського фольклору.

Яскравими представниками відомої в усьому світі Петриківської школи декоративного розпису постають Тетяна Пата (фото № 4) і її талановита учениця Марфа Тимченко (фото № 5). Видання репрезентує мистецтво майстринь, народжене любов’ю до рідної землі, її неповторної природи. Яскравий колір і самобутня техніка петриківського розпису є своєрідною формою звернення до світу.

Сюжетні розписи на склі з народного життя і побуту Івана Сколоздри вражають щирістю і безпосередністю (фото № 6). У них – власне розуміння краси навколишнього світу та історичної давнини.

Козак Мамай = Cossack Mamai : феномен одного образу та спроба прочитання його культурного «ідентифікаційного» коду : альбом / наук. ред. Р. Забашта ; літ. ред. Н. Голтвенко ; вступ. ст. С. Бушак ; пер. О. Ткач. – Вид. 2-е., допов. – К. : Родовід, 2008. – 303 с. : ілюстр. – Заголовок і зміст парал. укр., англ.

Картина «Козак Мамай» належить до золотого фонду (фото № 7) культурних скарбів українського народу. Цього сюжету не знає мистецтво інших слов’янських народів. В Україні «Козак Мамай» був і залишається своєрідною візитівкою українського народного образотворчого мистецтва. Картина приваблює вже не одне покоління дослідників і шанувальників української старовини. Образ козака Мамая продовжує активно жити і сьогодні.

Видання висвітлює «мамаїв» XVII – початку XX ст. із музейних та приватних збірок і формує каталог картини. У книзі досліджуються «козаки-мамаї» та духовні традиції кобзарства, зв’язок «мамаїв» з іконописом, козацьким портретом і народним малярством. Розповідається про авторство «мамаїв». Робиться спроба розкрити феномен знакової української картини «Козак Мамай».

Кара-Васильєва Т. Історія української вишивки = History of Ukrainian Embroidery : альбом / Т. В. Кара-Васильєва ; пер. О. Подшибіткіної, О. Кобушкіної. – К. : Мистецтво, 2008. – 461 с. : ілюстр. – Текст парал. укр., англ. ; рез. англ, рос., фр.

Це багатоілюстроване видання, побудоване на матеріалах музейних колекцій Києва, Львова, Чернігова, Полтави та інших міст, розкриває ще одну яскраву грань народного мистецтва України. Всебічно і повно висвітлюються етапи розвитку української вишивки від «золотого шитва» Київської Русі до нової вишивки 80-х років XX ст. Розкривається роль і місце мистецтва вишивки в оформленні житла і одягу, інтер’єру храмів, її використання під час різноманітних свят і народних обрядів. Ілюструється церковне гаптування XIV-XVIII ст.

Вишивка XIX cт. представлена унікальними зразками, які виконано за малюнками видатних українських художників. Батистова жіноча блуза з с. Сокиринці на Чернігівщині, згідно з переказами, вишита за малюнком Тараса Шевченка (фото № 8).

Альбом широко ілюструє вишиті українські народні костюми та фрагменти вишиванок різних регіонів (фото № 9).

Особливе місце у народному мистецтві посідає вишитий рушник. Це символ України, відбиття культурної пам’яті народу. У вишивці рушників знайшли відображення орнаменти, пов’язані з образами добра, краси, захисту від усього злого і недоброго. Центральний образ українського рушника – стрижень, навколо якого закручується життя, називається Деревом життя (фото № 10). Родовідні дерева вишивалися червоними нитками на білому полотні долі і вішались, як оберіг, над образами, вікнами, дверима. Червоний колір українського рушника теж символічний, він свідчить про життєрадісний характер народного мистецтва.

Вишивка – неодмінний атрибут народного побуту, святкової і весільної обрядовості, традиційна окраса життя українського народу.

Дорога Н. П. Рушники Донеччини з бабусиної скрині / Н. П. Дорога. – Донецьк : Кассиопея, 2011. – 226 с. : ил.

Авторка цієї книги-альбому Надія Дорога – педагог, засновниця музею історії с. Благодатне Волноваського району Донецької області. У книзі викладено історію створення музею, який збирає зразки вишивки Донеччини. Як і кожен регіон України, Донеччина із властивими їй історичними традиціями має свою техніку вишивки, орнаментику, символіку, кольорову палітру. Рушники із місцевих фондів сільського музею відображають культурну пам’ять зі своїми традиційними мотивами кінця XIX – початку XXI ст.

Раритетні перешиті старовинні рушники – справжня цінність фонду. Серед них – чудовий рушник родини козацької верхівки Кальміуської паланки (фото № 11).

У процесі історичного і культурного розвитку утворились характерні орнаментальні мотиви і композиції, улюблені кольорові гами, специфічні техніки виконання рушника Донеччини. Майстри народної вишивки дбайливо передавали це мистецтво від покоління поколінню, розвивали й вдосконалювали кращі зразки своїх попередників. Для «донецької» вишивки характерні візерунки, виконані зооморфним і рослинним орнаментами (фото № 12). На весільних рушниках, окрім квітів, вишиті птахи, які сприймаються як елемент чарівності, казковості (фото № 13).

Альбом містить ілюстрації рушників з роз’ясненням магічних знаків-символів. В яскравих орнаментальних мотивах рушників Донеччини – розмаїтість навколишнього життя, спостережливість у назвах: «хмелик», «чорнобривці», «чаша з квітами», «храм» та ін.

Вічно молоде і давнє мистецтво вишивки упродовж століть зосереджує народну мудрість, фольклорні ознаки, зберігає красу і дарує радість.

Врочинська Г. Українські народні жіночі прикраси XIX – початку XX ст. : монографія / Г. Врочинська ; кер. проекту Л. Лихач ; пер. Д. Дмитриків. – Вид. 2-е, допов. – К. : Родовід, 2008. – 230 с. : ілюстр. – Вступ парал. укр., англ.

Монографія висвітлює народні жіночі прикраси XIX – початку XX ст. Це яскраве і самобутнє явище в історії українського народного мистецтва, яке має глибокі традиції. Вони сформувались у руслі розвитку багатьох видів художньої творчості: обробки каменів, скла, металів, виробів з бісеру, ткацтва і вишивок. Виділяються 12 комплексів українських народних прикрас, кожен з яких має власну композиційну і орнаментальну структуру та образну наповненість.

Видання ілюструється численними фотографіями, які показують красу і чарівність українських жінок, вбраних у вишиті національні костюми різних регіонів з їх характерними деталями: вінками, стрічками і прикрасами. З історичних фотографій на нас дивиться наречена у весільному вбранні та прикрасах Бойківщини (фото № 14), молода жінка в традиційному святковому вбранні та прикрасах Київщини (фото № 15). Прикраси з рослин, тканини і пір’я виготовлялися жінками і дівчатами власноручно. Дуже цінувалось коралове намисто інтенсивного червоного забарвлення (фото № 16). Вартість такого намиста сягала пари волів. Приваблювало коралове намисто, насамперед, кольором, який гармонійно поєднувався з червоними вкрапленнями вишиванок. Цей колір наділяли магічним, обереговим значенням. Червоне боронило від «злого ока» і «чарів».

Яскравою художньою виразністю наділені вироби золотарів – дукачі, які у поєднанні з намистом відігравали роль композиційного центру. Своєрідною особливістю цих українських народних жіночих прикрас була наявність в них сюжетного зображення на обох сторонах медальйона (фото № 17).

Пошивайло І. Феноменологія гончарства = Phenomenology of Pottery : семіотико- етнологічні аспекти / І. Пошивайло ; наук. ред. О. Пошивайло ; пер. І. Пошивайла. – Опішне : Українське народознавство, 2000. – 432 с. : ілюстр. – Рез. парал. укр., англ.

У виданні досліджується феномен традиційного гончарства, його символізм і знаковість сприйняття. Вивчається цілий комплекс світоглядних уявлень, пов’язаних із глиною. Гончарство належить до найбільш старовинного народного мистецтва. Глина широко застосовується протягом усієї історії людства як першоелемент природи з її універсальними можливостями. В еволюційних процесах глина проступає від культових і обрядових, магічних і знахарських дійств до гончарного мистецтва. Автор розкриває місце глини в людській життєдіяльності, міфообрядовості, знаковості гончарних виробів. Висвітлюється її місце в міфологічних уявленнях народів світу.

Найпопулярніший образ культури Трипілля – Жінки-Богині – мав магічне значення, про що свідчать обрядові пози піднесених вгору рук глиняних скульптур (фото № 18). Такі фігурки застосовувались як обереги у родинній обрядовості і хліборобстві.

Як у більшості «гончарних» народів, у середовищі українських гончарів основне знаряддя праці – гончарський круг – наділялося особливими властивостями. Це символ магічного кола – універсальної вселенської форми, який набуває високого сакрального значення у багатьох світових культурах. Вважалося, що від нього значною мірою залежить майстерність. Він передавався у спадщину як найбільше багатство. Українці, сідаючи за гончарний круг, хрестилися, просячи у Бога сил, здоров’я і творчого натхнення.

Автор розповідає про обрядові функції і архетипи керамічних виробів і посуду, символіку їх орнаментів. Розглядаються вироби українського гончарства з його центром у с. Опішня Полтавської області, яке називають столицею української кераміки. Представлено зразки опішнянського посуду з його самобутньою орнаментикою і технікою розпису кольоровими глинами (фото № 19).

Художнє ковальство України = The Artistic Ironwork of Ukraine : каталог / уклад. і ред. І. Руденко. – Донецьк : Регіон, . –
Кн. 1 : Відродження = Revival. – 2007. – 120 с. : ілюстр.

Перше вітчизняне видання-каталог, присвячене мистецтву художньої ковки, яке свідчить, що відродження ковальства в Україні відбулося. Цікаво, що ковальська майстерність вже багато поколінь передається від батька синові. Сучасні майстри зберігають традиції предків і шукають власний неповторний і незабутній стиль. У книзі зібрані матеріали і фотографії п’яти експедицій в пошуках цікавих зразків ковальського мистецтва і представлені «ковальські майстерні» і майстри з різних областей країни. Донецький регіон представляє ковальське підприємство «Гефест». Його мистецькі вироби прикрашають єдиний в Україні «Парк кованых фигур», а відома «Пальма» органічно вписалась у дизайн сучасного бульвару Пушкіна (фото № 20, 21). Представлено і мистецтво донецького майстра Сергія Каспарука (фото № 22), який вважається спадкоємним козаком і ковалем. Козацькі шаблі (фото № 23) – витвір мистецтва Андрія Бондаренка, який мешкає в місті Костянтинівка Донецької області.

Видання багате яскравими авторськими думками і творами, унікальними художніми і архітектурними рішеннями ковальського мистецтва.

Народні пісні / Нац. акад. наук України, Ін-т мистецтвознав., фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського ; записи Людмили Єфремової – К. : Наукова думка, 2006. – 575 с.

Народна пісня постає перлиною українського народного мистецтва. Це скарбниця душі народу, стежина до витоків історії і народної творчості, віри і сповідань, надії і любові.

Нотна збірка містить нотації пісень, зібрані науковцем Людмилою Єфремовою у різних куточках України за 30 років її фольклорних експедицій. Основу видання складає традиційний селянський пісенний фольклор. Упорядник свідомо відкидає регіональний принцип розміщення пісень. Пісні упорядковуються за жанрами народної пісні, серед яких: календарно-обрядова пісенність, весільні і пісні про кохання, родинно-побутові і жартівливі пісні, колисанки, романси та пісні літературного походження. Розповідається про традицію ритмічної пісенної структури і техніку виконання типовими наспівами.

Найвизначніша особливість української позаобрядової пісні – гуртове багатоголосне виконання. До одного з улюблених жанрів народних співаків належать і балади. Вони складають давній історичний пласт народної пісенності. Захоплюючий сюжет, мелодизм та яскравість наспівів забезпечують збереження народної традиції.

Розділ «Сучасні пісні та новотвори» у збірці об’єднує фольклорні твори, які за своїм змістом та стильовими особливостями значно контрастують з селянською пісенною традицією. Це сучасні весільні і новорічні пісенні вітання, пісні Великої Вітчизняної війни та повоєнні, пісні про колгоспне життя тощо.

Невеликий іншомовний розділ народних пісень Східної та Західної України складають російськомовні і польські пісні.

Збереження і популяризація народної пісні має велику культурну, художню і наукову цінність як фольклорне багатство цілого народу. Фольклорізовані твори з новоствореним пісенним буттям постають своєрідним документом епохи.

Музичний фольклор Донбасу : Календарно-обрядові пісні Донецької та суміжних областей / упоряд. О. В. Тюрикова ; М-во культури і туризму України ; упр. культури і туризму Донец. облдержадмін. ; Донец. держ. муз. акад. ім. С. С. Прокоф’єва ; обл. учбово-метод. центр культури – Донецьк : Юго-Восток, 2009. – 339 с.

Первинним змістом видання постають нотації пісенних зразків, зібраних протягом десятиліть і записаних від сільських народних виконавців Донецької, Луганської, Дніпропетровської областей, а також тих районів Харківської області, які межують з Донецькою. На Донеччині пісенні фольклорні скарби зберігаються в первинному автентичному виді в сільському середовищі, а продовжують своє життя в репертуарі сольних виконавців і сучасних колективів.

До видання увійшли колядки, щедрівки, меланки, жнивні пісні тощо. Пильну увагу викликають варіації «Вертепу» с. Роздолівка Артемівського району Донецької області. Показ усіх варіантів поєднань ладо-утворень пісень допомагає побачити «живу», а не «закостенілу» народну творчість, відчути її подих, внутрішній динамізм.

Така добірка українських народних пісень свідчить про збереження в них головної якості фольклору – творчої природи і живої душі народу.